Велика шахівниця. Як реагує світ на конфлікт у Керченській протоці

Большая шахматная доска. Как реагирует мир на конфликт в Керченском проливе

Чого тепер чекати від США, ЄС, НАТО та інших?

Захоплення українських військових судів в нейтральних водах Чорного моря, що трапилась 25 листопада, проходив під російським прапором, російськими прикордонними кораблями. Українські суду інтерновані, моряки вивезені до Москви.

Тобто агресор не ховався за “повстанцями”. Як реагують наші союзники? Чого тепер чекати від США, ЄС, НАТО та інших?

Провідні центри прийняття рішень у світі виробили в останні роки специфічну тактику реагування на сплески напруги, які, на жаль, трапляються із завидною регулярністю, пише Євген Магда в №23 Журналу Корреспондент.

Балакучі голови, що представляють осіб, що приймають рішення, та й самі ті особи оперативно висловлюють серйозну стурбованість, немов маркуючи проблему. Після чого в тих самих центрах прийняття рішень вислуховують аргументи сторін конфлікту, аналізують інформацію власних дипломатів і розвідслужб, завдяки чому проходить уточнення позиції.

Так і сталося на фініші осені і з керченським кризою: якщо 25 листопада Верховний представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки Федеріка Могерини, приміром, закликала обидві сторони конфлікту до стриманості, то всього через три дні, 28 листопада, шеф зовнішньої політики ЄС закликала звільнити українські кораблі і моряків без будь-яких попередніх умов.

РОСІЙСЬКИЙ ЛІД ТАНЕ

Петро Порошенко та українські дипломати можуть запросто поставити собі в заслугу зміна позиції Заходу щодо резонансного інциденту біля берегів Криму. Їх активна позиція, підкріплена даними розслідування Bellingcat, дозволила зломити логіку звичного інформаційного домінування Росії. Нехай на п’ятому році війни, але США і ЄС поступово починають більш реалістично сприймати протистояння між Росією і Україною. З боку це виглядає як танення крижинок російської пропаганди в очах європейських і американських політиків та журналістів.

Чимало цьому процесу сприяє і сам Володимир Путін. Російський президент настільки захопився використанням ручних медіа, що навіть у пристойному суспільстві (наприклад, в кулуарах G-20) транслює шалені пропагандистські штампи, розраховані на внутрішньоросійське споживання. Чого коштує практично офіційна версія про намір захоплених у полон українських моряків підірвати Керченський міст? Подібних гучних дурниць, озвучених на вищому державному рівні особисто Путіним, вистачає. Порошенко, дає інтерв’ю різним західним медіа, виглядає куди переконливішою.

Російська логіка загалом зрозуміла: Кремлю довелося не до смаку введення, нехай і часткового, воєнного стану в Україні, і там дали відмашку своїм попутникам в Україні, безладний хор яких намагаються посилити цілеспрямованими інформаційними атаками в кращих традиціях гібридної війни. Схоже, що сутичка на морі 25 листопада стала переходом від гібридної до традиційної, конвенційної війні, а сигналом до інтенсифікації Росією гібридних атак проти України і країн Заходу.

ВІДПОВІДЬ ВРОЗДРІБ

Інтереси країн умовного Заходу — досить різношерсті, що і обумовило багатогранність їх реакцій на агресивні дії Росії. Треба розуміти, що часи холодної війни і біполярного світу пройшли, хоча і тоді позиції США і країн Західної Європи щодо Росії не завжди збігалися. Досить згадати історію з першими експортними газопроводами з СРСР на Західну Європу, проти яких жорстко заперечувала адміністрація президента Рональда Рейгана. Але які таки були побудовані при безпосередньому технологічному і фінансовому участю ФРН.

Сьогодні ж складається враження, що Вашингтон і Брюссель деколи знаходяться на різних полюсах інтересів. Про що, до речі, незаперечно свідчить суєта навколо проекту Північний потік — 2. Тим не менш Вашингтон у своїй позиції цілком послідовний: Дональд Трамп уже в літаку на шляху в Буенос-Айрес, на саміт G-20, скасував раніше публічно анонсовану зустріч з Путіним.

Щоб позбавити Путіна можливості зберегти обличчя, Трамп особливо підкреслив, що пішов на скасування зустрічі зважаючи агресивної поведінки Росії щодо України — конкретно через захоплення українських моряків і військових судів. Навіть короткий контакт президентів Росії і США «в полях» під час зустрічі Великої двадцятки не міг повернути взаєморозуміння: на порядку денному двосторонніх відносин, як відомо, не тільки конфлікт в Україні і загострення у Чорному морі, але і інші проблеми.

Тому відразу після саміту G-20 держсекретар США Майк Помпео підтвердив, що повноцінна зустріч Трампа і Путіна може відбутися тільки після звільнення українських моряків і кораблів. У цьому місці не варто займатися самолюбуванням, а згадати, що в 2014 році Франсуа Олланд і Ангела Меркель переконували Барака Обаму, що зможуть впоратися з кризою на Донбасі. Спроби, як відомо, тривають досі.

ХОРОШИЙ, ДУЖЕ ХОРОШИЙ ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ

Що стосується Ангели Меркель, то вона не тільки звірила годинник з Трампом у Буенос-Айресі, але і провела переговори з Путіним. Судячи з подальшої реакції обох учасників, це були скоріше монологи політиків, пов’язаних спільним інтересом довести проект до кінця Північний потік — 2.

До закликів Порошенко відмовитися від реалізації другої гілки Північного потоку в Берліні поки що принизливо глухі. Меркель в цьому питанні послідовно і демонстративно ігнорує не тільки позицію України і низки країн ЄС, але й Сполучених Штатів, що зрозуміло — вона працює канцлером Німеччини, а не головою товариства німецько-американської дружби. І питання економіки для неї важливіше інших, навіть якщо вона анонсувала свій майбутній відмова від претензій на ще один термін на посаді канцлера. Тому пропозицію Меркель розглядати конфлікт навколо Азова в Нормандському форматі виглядає цікавіше, ніж здається на перший погляд.

А на перший погляд ця пропозиція, звичайно ж, виглядає як спроба розрахуватися українськими інтересами за прихильність «друга Володимира».

Справа не тільки в тому, що «нормандське» пропозицію підтримав президент Туреччини Реджеп Ердоган. Він перед самітом G-20 встиг поговорити по телефону з українським і російським колегами, але вважав за краще особливо не проявляти активність з пропозицією посередництва, хоча двосторонню зустріч з Путіним в Аргентині провів. І зустріч відбулася, як раз в той час, яке було зарезервовано в розкладі російського президента для аудієнції у Трампа. Туреччина зайняла вичікувальну позицію: так, Анкара має у своєму розпорядженні значний військово-морським флотом та інтересів у відносинах з Росією і Україною, але у неї вистачає інших проблем, так і Турецький потік ” — проект для неї цікавий.

РУХАЄМОСЯ ПО МІЛІМЕТРУ

І все ж зрушення є. Якщо у 2014 році Нормандський формат створювався для врегулювання конфлікту на Донбасі, і аннексированный Крим, як тема, був винесений за дужки, то сьогодні ситуація змінюється. Путіну цілком наполегливо пропонують повернутися до переговорів про події, що відбулися в безпосередній близькості від півострова, об’єднуючи на одній переговорної платформи Донбас і Крим. Навряд чи Путін на це погодиться, оскільки розуміє, що інформаційна кон’юнктура сьогодні складається не на користь Росії. І що об’єднання тематик Криму і Донбасу ховає сподівання Кремля на те, що анексію півострова «сглотнут» в обмін на замирення в ОРДЛО.

Проте в нинішній ситуації трохи наївно розраховувати на потужний тиск на Росію з боку Франції та великої Британії. Париж, як відомо, раз за разом охоплюють протести «жовтих жилетах», за якими вже шукають спритну і досвідчену руку зовнішнього ляльковода і російські нафтодолари. Очевидно, що Еммануелю Макрону важливіше звести в кероване русло буйство «жилетів», ніж опонувати в повний зріст російському візаві.

У Британії палата громад парламенту в середині грудня буде голосувати за непростий договір про Brexit, і Тереза Мей зосереджена на ньому. Буде вона «рубатися» з Брюсселем за більш виразну позицію щодо українського кризи, якщо у неї на кону цей проект і там ще залишаються неузгоджені позиції? Очевидно, що не надто активно.

З очевидних причин і прем’єр-міністра Китаю Сі Цзіньпіна «в полях» G-20 більше хвилювало запобігання торгової війни з США, ніж проблеми в російсько-українських відносинах.

ВІД ІМЕНІ ТА ЗА ДОРУЧЕННЯМ

Тим не менше ніхто не збирається згортати тиск на Москву. Глава Європейської ради Дональд Туск висловив упевненість, що на найближчому засіданні цього органу 13-14 грудня санкції проти Росії будуть продовжені. Нагадаю, що напередодні, цієї осені, пройшов цілий парад заяв лідерів різних європейських держав про необхідність ослаблення санкційного тиску на РФ. Думаю, тепер цього не станеться, нехай Росія і встигла частково зняти блокаду з українських азовських портів. Агресивну риторику щодо Росії взяли на озброєння і багато депутатів Європарламенту, яким належить спроба переобратися в травні 2019 року.

Генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг 4 грудня, після зустрічі міністрів закордонних справ НАТО з главами зовнішньополітичних відомств Грузії та України, зробив досить жорстку заяву. «У 2014 році Росія незаконно анексувала Крим і тепер намагається використати це для розширення впливу на всі Азовське море. Кілька днів тому ми бачили, що Росія використовувала військову силу проти українських кораблів і військово-морського персоналу. Ми закликаємо Росію негайно звільнити моряків і кораблі, які були захоплені», — зажадав він. І тут же пред’явив Росії ще одна вимога — свободу навігації в Азовському і Чорному морях, а також безперешкодний доступ до українських портів.

Більш того, генсек НАТО позначив активність Росії на Азові як «не мають виправдання» дії. Що в перекладі з дипломатичної мови означає — переговорів про умови не буде, все повинно бути виконано без будь-яких попередніх умов. І він пообіцяв посилити військово-морську присутність НАТО в Чорному морі, чого від нього, до речі, домагається Україна. Наївно розраховувати, що Чорноморський басейн буде переповнений бойовими кораблями, але такий фактор, як демонстрація прапора у вибухонебезпечному регіоні, ще ніхто не відміняв.

Українські моряки своєю свободою заплатили за те, щоб весь світ побачив, як Росія безпосередньо і явно позначила свою участь в агресії проти України. Тепер Києву необхідно знайти алгоритм їх якнайшвидшого звільнення. До речі, навіть короткострокове перебування захоплених військовослужбовців ВМСУ і СБУ в окупованому Криму показало, що там достатньо бажаючих допомагати потрапили в біду захисникам України. Тому їх оперативно перевели до Москви.

Тактика Росії найближчим часом буде полягати в ігноруванні найбільш гучних вимог законодавства України та світового співтовариства і демонстрації готовності до непублічним компромісів. Безумовно, з дотриманням власних інтересів і продовженням інформаційного тиску на Україну. Відповісти на нього офіційний Київ може виключно шляхом консолідації національних інтересів. І ось тут Кремль потрапив у власну пастку.

Москва вже з літа 2018 року визначила своє ставлення до Порошенка як до лідера, з яким вона не бажає вести переговори, щоб він, не дай боже, не записав у свою передвиборну скарбничку якісь успіхи у протистоянні Росії. І ось тут Кремль влучив у класичну шахову вилку. Піде на поступки в керченській кризі — Порошенко отримає сильні передвиборчі бали. Піде на ескалацію — Порошенко отримає легальний привід і абсолютно об’єктивну причину відсунути дату виборів. Ну і західні союзники Києва теж змушені активізуватися в будь — якому випадку.

Share

Add a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *