Сьогодні День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

Сегодня День памяти жертв геноцида крымскотатарского народа

У 1944 році 18 травня стало трагедією для 238,5 тис. осіб. Саме в цей день радянська влада депортувала татар з Кримського півострова вглиб материка – в Узбекистан, Казахстан і Таджикистан. Невеликі групи людей були відправлені також в Марійську АРСР, на Урал та в Костромську область Росії, пише 112 Україна.

Депортація татар у 1944 році стала однією з найбільш швидко проведених в історії: вона пройшла за два дні.

В Україні 18 травня – День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

Сьогодні в аннексированном Криму жалобні заходи, крім офіційних, заборонені, а спроби їх проведення присікаються.

Зокрема, в сел. Октябрське Красногвардійського району проходить єдиний мітинг, узгоджений з місцевою окупаційною адміністрацією.

Татари в Криму до депортації

Після того, як у 1922 році на картах світу з’явилася СРСР, Москва визнала які живуть у Криму татар корінним населенням Кримської АРСР. Їм дозволяли розвивати свою культуру: у Криму були кримськотатарські журнали, газети, освітні установи, і навіть музеї, бібліотеки і театри. Нарівні з російською, кримськотатарська мова була офіційною в автономії. У період 20-30-х років минулого століття татари становили близько 30% від усього населення.

Але вже з початку 30-х Поради змінили своє ставлення до корінного населення Криму і до інших національностей, політика СРСР стала репресивною. Розкуркулення, виселення на північ і за Урал, потім насильницька колективізація і голодомор 1932-33 років, а потім чищення інтелігенції в 1937-38 роках. Все це налаштувало кримських татар проти влади СРСР.

Причини депортації татар

Постанова Державного комітету оборони СРСР про виселення всіх татар з території Криму було підписано Сталіним, а доповідну записку з обґрунтуванням підготував глава НКВС Берія. На його думку, близько 20 тис. татар дезертирували з Червоної Армії. Це породило побоювання з боку радянської влади в загрозу національній безпеці. Особливо враховуючи той факт, що Крим – “прикордонний район” з Туреччиною, від якої в той час теж очікували удару. Увесь татарський народ звинуватили в колабораціонізмі і “масовому знищенні радянських людей”.

При цьому, згідно з даними істориків, близько 15% татар воювали на боці Червоної Армії. За різними джерелами, в антирадянських загонах служили від 9 до 20 тис. кримських татар. Деякі з них намагалися захистити свої села від радянських партизанів і переслідувань за національною ознакою. Інші потрапляли в полон і погоджувалися співпрацювати, щоб полегшити умови перебування в таборах для військовополонених.

Ті, хто служив у німецьких загонах у травні 1944 року, відступали в Німеччину, тому що під депортацію потрапили здебільшого їх жінки і діти, що залишилися на півострові.

Але це офіційна версія СРСР. Є ще й інші причини депортації. Наприклад, кримські татари історично мали тісний зв’язок з Туреччиною. У той час радянські власті розглядали Туреччину як потенційного суперника, а Крим був стратегічним плацдармом у разі конфлікту. Так що переселення було свого роду перестраховкою від можливих саботажів і зрад з боку татар. Більш того, з прилеглих до Туреччини кавказьких районів переселяли та інші мусульманські етноси.

Як проходила депортація

Почалося все рано вранці 18 травня 1944 року і завершилося о 16:00 20 травня 1944 року під контролем понад 32 тис. осіб військ НКВС. Татарам відводилося до півгодини на збори, після чого на вантажівках їх відправляли до залізничних станцій, а звідти ешелонами на схід. Вагони були товарними, переобладнаними для перевезення людей: там були “пічка-буржуйка” і нари. Всього таких ешелонів було надіслано 70.

Офіційно татарам дозволяли взяти з собою до 500 кг багажу, правда, реально вдавалося забрати набагато менше, іноді – взагалі нічого.

Такий переїзд змогли пережити далеко не все – в дорозі загинули близько 8 тис. чоловік, здебільшого літні люди і діти. Найчастіше помирали від спраги і тифу.

“Про медичному обслуговуванні і мови не могло бути. Люди пили воду з водойм і звідти запасалися про запас. Воду кип’ятити можливості не було. Люди почали хворіти дизентерією, черевним тифом, малярією, коросту, воші долали всіх. Було жарко, постійно мучила спрага. Померлих залишали на роз’їздах, ніхто їх не ховав”, – розповідали татари, які були очевидцями умов в дорозі.

Деякі люди сходили з розуму, не витримавши страждань. У перші роки після депортації загинуло, за різними оцінками, від 20 до 46% депортованих.

Татари в депортації

Більшість депортованих опинилися в спецпоселеннях. Вони були оточені воєнізованою охороною з блокпостами, а територія огороджена колючим дротом. Людей використовували як дешеву робочу силу і відправляли обробляти поля, працювати на шахтах та будівництві, на заводах і фабриках.

Залишити спецпоселення без дозволу НКВС було неможливо, в іншому разі за це загрожувало 20-річне ув’язнення.

Відносини з місцевими жителями складалися так само важко. Наприклад, в Узбекистані ще до прибуття татар серед місцевих розпалили ненависть, переконавши людей, що прибувають – зрадники і вороги народу. Людям розповідали, що до них їдуть циклопи і канібали. Деякі місцеві жителі навіть обмацували приїжджим голови, перевіряючи, чи не ростуть у них роги.

Освіта татарам було все ж доступно, але виключно російською мовою. Будь-які публікації на кримськотатарською були заборонені аж до 1975 року, а з Великої радянської енциклопедії навіть вилучили статтю про кримських татар.

Наслідки для Криму

Після депортації татар та ж доля спіткала вірмен, болгар і греків, які жили на Кримському півострові. Крим перестав бути автономною республікою.

Південні райони півострова, де жили кримські татари, спорожніли. Згідно з офіційними даними, в Алуштинському районі залишилися 2,6 тис. жителів, у Балаклавському – 2,2 тис. Пізніше спорожнілий Крим стали заселяти людьми з України та Росії.

Крім цього, півострів зазнав “топонімічних репресій”: міста, села, гори і річки позбулися своїх кримськотатарських, грецьких або німецьких назв і отримали нові, російські. Не торкнулися репресії таких міст, як Бахчисарай, Джанкой, Саки, Судак, і села Ішунь.

Знищувалися всі татарські пам’ятники, книги і рукописи, навіть томи Леніна і Маркса, переведених на кримськотатарську. Мечеті переобладнали в магазини й кінотеатри.

Повернення додому

У спецпоселеннях і без права повернутися в Крим татари провели до другої половини 50-х, поки не настала доба хрущовської десталінізації. Правда, тоді уряд лише пом’якшила умови життя, але звинувачення у державній зраді все одно залишилося.

Татари в 50-х і 60-х активно боролися за своє повернення, за допомогою демонстрацій в тому числі. Деякі з них розганяли силою. Тим не менш зусилля не пройшли дарма, і поступово татарам вдалося розширити свої права. При цьому заборона на повернення в Крим все ще діяв, до самого 1989 року.

Share

Add a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *