Куди рухається країна перемогла олігархії?

Куда движется страна победившей олигархии?

Сто найбагатших сімей контролюють третину ВВП України

У 1991 році Україна здобула незалежність як національна держава українського народу, створене для захисту його інтересів. Однак це формулювання вже давно, м’яко кажучи, не відповідає дійсності. На сьогоднішній день Україна є державою, в якій інтереси 90% населення зневажаються економічних, адміністративних і силових диктатом 10% «еліти». На чолі цієї піраміди стоять лише кілька сотень осіб, прибрали до своїх рук незліченні багатства і безмежні можливості.

Хто володіє Україною

Нещодавно віце-президент Світового Банку Сиріл Мюллер заявив, що в 2017 році активи трьох найбагатших людей України перевищили 6% ВВП. І що це надзвичайно високий показник, оскільки в США він складає 1,4%. Звідси, мовляв, і «гальмування реформ», вважає пан Мюллер.

Що ж, в принципі нічого нового він не відкрив, оскільки дана економічна ситуація сформувалася ще в кінці «нульових». Більше того, пан Мюллер дуже багато чого недоговорив, а тому його основний посил про реформи був, м’яко кажучи, не щирий. Ну от, наприклад, чому він узяв тільки перших трьох українських олігархів? Напевно, тому, що перші 3-4 місця в списках найбагатших людей України (ми спеціально не пишемо «українців», і ви розумієте чому) займають Ахметов, Пінчук, Коломойський з Боголюбовим (у них порівну), Жеваго, Новінський та Косюк. У списку «Forbes» один рейтинг, у інвесткомпаній типу «Dragon Capital» іншого, у них навіть різні методи підрахунку станів, але в цілому лідирують ось ці названі господа. Але в першій трійці ніколи не буває ще одного олігарха – Петра Порошенка, який за сумісництвом працює президентом України.

Петро Олексійович зі своїм напівофіційним мільярдом «з гаком» доларів займає 5-7 місця рейтингів. Скромна людина! І все ж він олігарх, який займає найвищий державний пост. І цей президент-олігарх є головним ініціаторів всіляких реформ – навіть тих, які йому самому даром не потрібні. А тепер давайте перефразуємо пана Мюллера у відповідності з реаліями: одні українські олігархи гальмують реформи інших українських олігархів. Звучить вже інакше і більше відповідає дійсності!

Але адже олігархи – це не тільки перша трійка або перша десятка найбагатших людей країни. Якщо взяти сукупний капітал 100 найбагатших громадян України, то в 2018 році він склав 37,5 мільярдів доларів. Для порівняння: ВВП України за минулий рік становить близько 120 мільярдів доларів (точні цифри ще підраховують). Тобто «золота сотня» українських олігархів контролює третину ВВП країни! Ну а якщо додати до неї стан наступних 2-3 сотень, то цей показник становитиме 40-45%.

Для порівняння, у США капітал 400 найбагатших сімей становить 2 трильйони доларів, але це лише 1/10 ВВП. Правда, є один нюанс: українські олігархи воліють володіти підприємствами безпосередньо і повністю, а ось американські – опосередковано, через ланцюжки контрольних пакетів акцій (цю азбука імперіалізму згадувалася ще у радянських підручниках новітньої історії). При цьому до половини, а іноді і більше акцій американських підприємств знаходяться в обороті і на руках дрібних нічого не вирішують акціонерів. Плюс не забуваємо про західному методі управління чужими підприємствами за домовленістю. Тому американські мільярдери зі своїм капіталом у 2 трильйони насправді контролюють в рази більший сектор економіки – і це ключові підприємства, а не конгломерат дрібного бізнесу.

Так що тепер давайте ще раз перефразуємо пана Мюллера, ще більше наблизившись до реальності: уряд американських олігархів (а у них тепер теж президент-олігарх) нав’язав українському президентові-олігарху ряд реформ, які гальмуються іншими українськими олігархами. Схоже, настав час подивитися на наше життя іншими очима!

Блиск і злидні олігархічної держави

Українська олігархія відрізняється від американської ще й тим, що вона фактично відразу ж зжерла т.зв. середній клас, не давши йому піднятися і розвинутися. Втім, не варто забувати про те, що на Заході середній клас переживав періоди занепаду та скорочення, що змінюються бадьорим зростанням. Так що в Україні у нього теж є шанс – правда, не за нашого життя, і не дуже великий.

Зараз Україною керують олігархи першого покоління, що готуються передати спадщину своїм дітям. Про те, як формувалися їхні капітали, українці вже досить начитані і чули – зараз є безліч видань, присвячених українській корупції та її історії. У кращому разі ці капітали будувалися на аферах і розкраданні державних коштів, в гіршому олігархічні клани виростали з ОЗУ. Ці люди лише недавно навчилися сперечатися між собою в судах, а не на «стрілках». Але їх ставлення до країни, в якій вони ведуть свій бізнес (деякі вже тут не живуть) і до населяючому її народу нітрохи не змінилося. Українські олігархи – це мародери у власній країні. Втім, повторимося, вони її своєю і не вважають.

Тому олігархи України – це не еліта, а т. зв. «псевдоеліта». По своєму соціальному положенню вони самі багаті, впливові і круті. Але за характером своєї діяльності вони лише шкодять Україні і українцям, і наслідки цієї діяльності набагато гірше, ніж голодомор з німецькою окупацією разом узяті. Бо країна не тільки розорена ними у всіх відносинах, але і втратила всякий сенс свого існування. Масово виїжджають з країни українці – це народ, який біжить від другої Руїни, що втратив усяку віру в можливість поліпшення життя. Олігархам, до речі, на це наплювати.

Псевдоеліта не має ніякого зв’язку з народом. В історії України і взагалі цій землі таке вперше Руські князі, малоросійські гетьмани, російські царі, комуністи – всі спиралися на народ, вибудовували з ним систему відносин. Псевдоеліта спирається тільки на гроші, які вона вкрала або відібрала у народу, або на іноземну підтримку. Між українцями і олігархами величезна прірва, не тільки майнова, але і соціально-політична.

Але ж народом потрібно управляти, а також раз на кілька років спокушати його проголосувати на виборах за олігархів або їх ставлеників. Але як це зробити, якщо інтереси народу і олігархії зовсім різні? І ось тут псевдоеліта влаштовує політичний театр тіней. Багато хто з вас напевно вже помітили, що основні теми української політики – це якийсь надуманий дурниця, яким відволікають від реальних проблем трошки придуркуватих громадян. А придуркуватих тому, що вони на все це ведуться, несамовито в це вірять, деякі навіть готові за це вбивати.

Ось так навколо нас витають міражі історичних суперечок і мовних питань, безвизов і томосів, євроінтеграції та проросійськості – та багато всякого іншого, що двадцять років розбурхує уми наших співгромадян. У хаотичному калейдоскопі обертаються особи, куполи, пшеничні поля, майдани. Але якщо уважно придивитися, дечого в цьому театрі немає: в ньому геть відсутня національна еліта. Народ є, олігархи з політиками є, є чиновники і силовики – а ось еліти немає. Ну звичайно, як її намагалися підсунути то вислоусых митців, активістів і волонтерів, але це все не те. Рівним чином, на роль еліти не тягнуть і розбагатіли хами при посаді, вертящие пальцями з криками «та ти знаєш, хто я такий?!». Знаємо – що спливла лайно!

А це цілком логічно, бо поки в країні заправляє псевдоеліта, то справжня еліта просто не може сформуватися. І ось ми підходимо до питання: а що ж буде з нашою країною? На жаль, її перспективи вельми похмурі! Розумієте, країною володіє купка людей, відірваних від свого народу і не увійшли в клуб світової еліти, мають лише посередню підтримку ззовні як компрадорів, які вміють лише мародерить і виводити награбоване за кордон. Парадокс, що українці взагалі їх терплять! Зрозуміло, що нічого хорошого від їх правління очікувати не варто, всі їхні «реформи» проводяться тільки в інтересах олігархів. І чим гірше в Україні буде складатися економічна та соціальна ситуація, тим складнішими будуть їх методи запудрювання мізків. А українців вже нацькували один на одного!

Деякі помилково вважають, що якщо в Україні виникне громадянське суспільство, то воно обмежить всевладдя олігархів і в країні почнеться демократія і процвітання. Не почнеться! Тому що олігархічна псевдоеліта просто не дозволить створити громадянське суспільство – але може створити ілюзію у вигляді контрольованих «активістів» і «грантоїдів» і успішно дурити українців ще років 15. Та і як взагалі можна обмежити владу людей, які безпосередньо контролюють 40% економіки країни і 100% її політики? Мітингами? Брифінги? Парадами у вишиванках?

Таким чином, українська олігархія – це глухий кут, в якому опинилася вся країна. І вийти з неї можна тільки якимсь дуже радикальним шляхом. Але яким? Розчаруємо фанатів революцій і майданів: маханням кулаками тут не допоможеш. Чесно кажучи, справжні революції відбувалися зовсім не під час штурму Зимового або взяття Бастилії, а пізніше – коли виходили декрети, які позбавили стару еліту (або выродившуюся псевдоеліту) того, що давало їм всевладдя і могутність. То-то в Україні так поспішно провели «декомунізацію»! Проте олігархічна псевдоеліта забула, що в історії Європи соціалістичних революцій було на порядок менше, ніж буржуазно-демократичних.

Джерело: Іван Пургін, from-ua.com

Share

Add a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *